(Реакція на 709-8)

Немає життя в її погляді.
Воно, ніби хвиля, пройшло.
В душі порожнеча і страждання прискорені.
Тепер ще й самотність. За що?

А за те, що хотілося з бідності,
Коли пробігала мить,
Віддатись в полон до негідності,
Щоб потім кальян закурить,

Зодягнутися в цяцьки грайливо,
Бо солодко в дзеркалі жить.
А доля пече, як кропива,
І в горлі так душить, болить.

Задумалась нині дІвчина,
Чи треба це золото їй?
Жилось би у горах Франківщини —
Хоч босій, зате заміжній.

Грищук Ю.Л.
21.12.2025 р.
(І трішки мого співавторства)