Багата нетлінна душа,
Тлінне роздавши до тла,
Зберегла лиш пощерблену скриню
Зі скарбами, недоступними тлінню.

Прощальним промінчиком дотліла ниточка
В останній краплиночці воску.
Серед ночі невелика свічечка
Стала світильником на алтарі
Не під столом, а високо вгорі,
Життєствердним свідоцтвом
Величезного росту.

Смертний скаже: «Нема, бо згоріла.
Кожного з нас кінець такий.
Богу до нас ніякого діла»:
«По-справжньому світить,» — не збреше живий.

(під враженням інтерв’ю Алли Пугачової для Катерини Гордєєвої)