Випадковий заручник з простреленим лобом,
Продовжую жити, прийнявши біль,
Розділивши страждання з недобитим народом,
З осколками мрій і надій.

Вчергове отримую кулю
Не в груди, не в нОгу, а знову в чоло,
І краєм свідомості виразно чую:
«Що з ним зробити, щоб його не булО?»

Авель і тут всюдисущий —
Хто в мене влучає, вбиває себе.
Виходить, я невмирущий —
Замордований справді живе.