Як сода шумить і вирує від оцту,
Рими і сенси рвались з душі.
Нині кратер порожній, жодного росту,
Де ж ті колишні вірші?

Доводиться шахти копати,
Глину, руду і базальт,
Без лома, кайла і лопати.
Погасло натхнення, на жаль.

Можна про нього й забути,
Повернутись до марноти,
Та, замість до буднів отрути,
До «нижчої» тягне мети!