Матінко ЗЕмле, ти обіймЕш і поцілуєш,
Дитину в лоно знову приймеш,
Коли навчиш і приготуєш
Батькову дУшу для вічних небес.

А поки з тілом нерозлучна
Вона радіє чи сумна,
Живе в весь голос чи беззвучна —
Формують мир її й війна.

Стрічає друзів-однодумців,
Плювки й отруту ворогів,
Щоб вдосконалитися в думці —
Так Тато захотів.