Ілюстрація до вірша 441

(Богдану Смоляку присвячується.
Мудрості його спостережень)

Тягне забутись, стрибнути до раю.
Ось порошок — нюхни і радій.
Тіло на деякий час покидаю,
Забирайте мене, бо я вже не свій.

І справді душею спішать скористатись,
Сатана її любить інакше, ніж Бог:
Понівеченій їй дозволяє вертатись
В тіло збезчещене, повне тривог.

За блага спокус потрібно платити:
Полишаю обовʼязки — в неба краду.
Духом керована тілу служити,
Як намагалась — в рапорт складу.