420 Ukr

Реальність грає
Відображенням в вікнах,
Не звуки чую, а їх відлуння.
Вже не з пальчика кров витікає,
А пливе по ріках,
СвятА і дати губляться в буднях.

Від краю колиски горизонт опустився,
Неоглядна планета кулькою стала,
Час швидше злітає,
Та немов зупинився —
То душа розрослася: їй простору мало.

Притуплені очі під ноги вже дивляться,
І зраджує тіло кволе —
Незабаром наступні двері відчиняться
До мого «завжди» від «ніколи».