Є на кого рівнятись,
Але попри все
Треба собою лишатись,
Нести своЄ – не чуже.

Любов моя побратиму
Бадьорить його повсякчас —
Як горе із ним нестИму,
За важче візьмусь кожен раз.

Хоч чуже не болить, як власне,
І радість чужа — не моЯ,
Хай світло моє не погасне
До фінішу, до забуття.
Все навколо прекрасне
В служінні, в якому і я.